Перейти до вмісту

Карін Боє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Карін Боє
Karin Boye
Карін Боє. Близько 1940 року
Ім'я при народженніКарін Марія Боє
Народилася26 жовтня 1900(1900-10-26)
Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція
Померла24 квітня 1941(1941-04-24) (40 років)
Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція
·передозування ліків
ПохованняСхідний цвинтар (Гетеборг)[1][2]
ГромадянствоШвеція Швеція
Національністьшведка
Діяльністьписьменниця, критик
Сфера роботипоезія
Alma materУніверситет Уппсала
Мова творівшведська
Роки активності1922–1941
Напрямокмодернізм
Жанрвірш, роман, оповідання, стаття
Magnum opus«Криза», «Каллокаїн»
ЧленствоТовариство Дев'яти (1941)[3]
БатькоFritz Boyed
У шлюбі зLeif Björkd[4]
Автограф
Сайт: karinboye.se/index.shtml
CMNS: Карін Боє у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Боє.

Ка́рін Марі́я Бо́є (швед. Karin Maria Boye; нар. 26 жовтня 1900(19001026), Гетеборг, Вестра-Йоталанд, Швеція — пом. 24 квітня 1941, Алінгсос, Вестра-Йоталанд, Швеція) — шведська письменниця й літературна критикиня.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в Гетеборгу, на площі Васаплатсен, 11[5] у сім'ї інженера Карла Фредріка («Фріца») Боє (нар. 1857-1927)[6] і Сіґне Боє (нар. 1875-1976)[6], до шлюбу Лільєстранд[7]. Обидвоє походили із заможних чиновницьких родин. Карін вважала, що її саму виховували «більш ніж зразково». У 1907 році пішла до школи Матільди Галльс у Гетеборгу[8]. Вчилася добре. Мала двох братів — Свена (нар. 1903-1974) і Ульфа (нар. 1904-1999)[9]. 1909 року батько влаштувався на роботу в страховій інспекції, що в Стокгольмі, й сім'я переїхала туди.

1915 року родина оселилася в південній дільниці Стокгольма — Гуддінґе, де тепер стоїть будівля Шедальської гімназії. Там, у гаю беріз, сосен і дубів, спорудили доволі велику віллу — червону, з білими карнизами. Сім'я Боє назвала це житло березовою домівкою. Тут Карін Боє написала багато ранніх віршів, оповідань і п'єс. Вона також рисувала й малювала. Її акварелі з міфічними постатями зайняли цілу кімнату в музеї принца Евгена, що на мисі Вальдемарсудде[10].

1920 року Боє закінчила середню школу, а за рік склала іспит на право вчителювати в початковій школі. Тоді ж вступила до Упсальського університету, маючи намір вивчати грецьку, скандинавські мови та історію літератури. Ще 1918 року в християнському літньому таборі у Фоґельстаді познайомилася з Анітою Натгорст, а в Уппсалі знову зустріла її. На сім років старша Натгорст вивчала теологію та гуманітарні науки в університеті. На останньому курсі навчання Боє вступила до соціалістичного гуртка «Кларте»[11]. 1928 року Карін Боє склала іспит на звання маґістра філософії в Стокгольмському університеті. Як сама тлумачила, покинула Упсалу через перевтому і стрес.

Автограф вірша Карін Боє «Вечірня молитва». 1922.

Дебют і рання кар'єра

[ред. | ред. код]

1922 року Карін Боє дебютувала збіркою поезій «Хмари» — роздумами молодої жінки про Бога, труднощі в житті й про своє майбуття. Ці вірші мають свої особливості й мотиви. Форма відзначається легкими перебіжними римами й схильністю до алітерації (ця схильність стане помітнішою, коли Карін Боє прочитає Старшу Едду ісландською в Уппсалі). Але передусім вражає особливий ритм із чергуванням наголошених складів. У наступних збірках — «Прихована країна» (1924) і «Вогнища» (1927) — авторка з позицій християнської етики закликає до відваги, боротьби і самопожертви. 1925 року Боє виступила з відомою віршованою «Промовою до людини» (Tal till mannen) на студентському святі весни. У 1931-му її перший роман «Астарта» виграв премію на конкурсі скандинавських романів.

1927 року Карін Боє увійшла в число членів редакції соціалістичного журналу «Кларте» (Clarté). Вона була також однією із засновників журналу «Спектрум» (Spektrum) й у 1931–1932 роках разом із Йосипом Ривкіним, Еріком Местертоном і Ґуннаром Екелефом входила в редколегію «Спектруму». Карін Боє матеріально допомогла заснувати це видання. 1928 року після батькової смерті вона одержала спадщину й кілька років була матеріально незалежною. 1931 року її вибрали у члени «Товариства Дев'яти» (Samfundet De Nio). У цій літературній академії вона посідала крісло № 6.

Угода з самою собою

[ред. | ред. код]

Перебуваючи в Берліні упродовж 1932—1933 років, Карін Боє перестала приховувати свою бісексуальність. У той час розірвався її шлюб із Лейфом Б'єрком. Коли поетеса повернулася додому, друзі помітили, що вона змінилася: набрала елегантності, почала менше цікавитися діяльністю марксистського крила в «Кларте» й стала вразливішою. По якомусь часі запропонувала спільне проживання молодій єврейці Марґот Ганель, яку «спокусила» (зі слів самої ж поетеси) у Берліні[12]. Удвох вони жили аж до самої смерті Карін Боє, і це в часи, коли у Швеції гомосексуальність вважалася злочином. Глибока любов поетеси до Аніти Натгорст була неподілена[13].

Боє, мабуть, усвідомлювала свою гомосексуальність чи бісексуальність ще перед тим, як вийшла її дебютна книжка, але з такою властивістю було дуже нелегко примиритися й почуватися чоловіком[14], а тим більше — відкрито говорити про це. Маргіт Абеніус, яка знала Карін із студентських років, зауважила цю властивість ще в підліткових творах поетеси. У цих віршах і легендах юна авторка дуже часто ідентифікувала себе з героями-чоловіками, і чимало їхніх жертвених вчинків справляють враження еротично наладованих.

Абеніус має на увазі, що триває боротьба між прагненням бути вірним своєму вибору (навіть несвідомому) та своїм переконанням — «жити прямо» з власними словами Бойє — і прагненням бути вірним зовнішнім моральним вимогам, які ми добровільно беремося виконати (Супер-Еґо у Фройда. Ця важлива лінія конфлікту яка тягнеться від дебютної книжки й далі, має багато спільного з поглядом Боє на свою жадану й заборонену насолоду[15]. Боє сама доходить до подібного тлумачення в «Кризі». Цю книжку написано саме після року, проведеного в Берліні, тож навряд чи можна вбачати в ній правильну реакцію на кризу, яку поетеса перебула на початку 1921 року (і сама зробила перший аналіз цієї кризи в листі до подруги Аґнес Фелленіус)[16]. У Берліні вона отримала також певне психоаналітичне лікування й зблизька роздивилася на прорив нацизму.

Відомі твори

[ред. | ред. код]

Широко відомий вірш Карін Боє Ja, visst gör det ont när knoppar brister («Аякже, болить, коли розпукуються бруньки» із збірки «Заради дерева». З прозових творів славу авторці принесли почасти автобіографічний роман «Криза» Kris[17] і антиутопічний роман «Каллокаїн».

Карін Боє як есеїстка творила передусім в галузі літературознавства. Зокрема, цікавилася психоаналітичними течіями в модернізмі. Працювала також як критик. Її зараховують до другого покоління шведських модерністів (після першого, до якого належали Пер Лагерквіст і Біргер Шеберг).

Твори письменниці перекладено українською, англійською, арабською, білоруською, бретонською, данською, зазакі, іспанською, італійською, китайською, нідерландською, німецькою, норвезькою, перською, польською, російською, угорською, фінською, французькою й чеською мовами.

Смерть

[ред. | ред. код]
Камінь в околиці Алінґсоса — місце самогубства Карін Боє.

Карін Боє померла, вживши велику дозу снодійного. 23 квітня 1941[18] вона востаннє вийшла із свого житла. Згідно з документами Державного архіву в Гетеборгу, її знайшли мертвою біля великого каменя, що стоїть на пагорбі, на північ від Алінґсоса[19] На той час Карін Боє перебувала в Алінґсосі, щоб морально підтримати смертельно хвору подругу Аніту Натгорст (1894—1941)[6], що вмирала від раку. Судячи з листа поетеси й із спогадів її знайомих, в останні місяці свого життя Карін Боє була пригнічена, її психічний стан був дедалі менш стійкий[20]. Цей великий камінь в околиці Нульбю став пам'яткою, й тепер його позначено на туристичній карті Алінґсоса[21]. Карін Боє поховали в родинному гробівці на цвинтарі Östra kyrkogården («Естра чюркоґорден») у Гетеборгу.

Її симпатія Марґот Ганель (вона не була разом з Карін Боє в Алінґсосі) покінчила з собою 30 травня 1941 року[22]. У серпні того ж року померла від раку Аніта Натгорст.

Подружнє життя

[ред. | ред. код]

У 1929—1932 роках Карін Боє була одружена з статистиком Лейфом Б'єрком (1907–2000)[23][24], братом Кая Б'єрка.

Статуя Карін Боє біля Міської бібліотеки в Гетеборгу. Скульптор Петер Лінде, 1987 рік.
Статуя Карін Боє в Гуддинґе. Скульптор Петер Лінде, 1980 рік.
Істадський цвинтар. Пам'ятний знак із закінченням вірша Карін Боє «Аякже, болить, коли розпукуються бруньки»: «…спочивають у довірі, що творить світ».

Посмертне визнання

[ред. | ред. код]

Наступного року після смерті Карін Боє вийшла у світ книжка, якою віддано честь покійниці, — Karin Boye — Minnen och studier («Карін Боє — пам'ять і студії». Її редагували Маргіт Абеніус і Улоф Лагеркранц, у доборі матеріалу допомогли численні друзі письменниці. Останнім у цьому виданні стоїть вірш Яльмара Ґулльберга «Мертва амазонка», написаний під безпосереднім враженням від смерті поетеси й раніше опублікований у травні 1941-го в Ґулльберговій збірці Fem kornbröd och två fiskar («П'ять хлібин і дві рибини»). Цей твір характеризує героїчне, суперечливе й трагічне життя Карін Боє й ставить її в один ряд із героями Фермопільської битви.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Samlade skrifter / [red. och kommenterad av Margit Abenius]. Stockholm: Bonnier. Libris 10409 — Зібрані твори, I—XI, 1948-50, видала Маргіт Абеніус
  1. Astarte, 1947. Libris 10410
  2. Merit vaknar, 1948. Libris 10411
  3. Kris, 1948. Libris 10412
  4. För lite, 1948. Libris 10413
  5. Kallocain ([Ny utg.]), 1948. Libris 10417
  6. Uppgörelser, 1948. Libris 10414
  7. Ur funktion: noveller, 1948. Libris 10415
  8. Bebådelse: noveller, 1948. Libris 10416
  9. Tendens och verkan, 1949. Libris 10418
  10. Dikter, 1950. Libris 10419
  11. Varia, 1949. Libris 10420

Романи

[ред. | ред. код]
  • Astarte, 1931 — «Астарта»
  • Merit vaknar, 1933 — «Меріт прокидається»
  • Kris, 1934 — «Криза»
  • För lite, 1936 — «Замало»
  • Kallocain, 1940 — «Каллокаїн»

Збірки поезії

[ред. | ред. код]
  • Moln, 1922 — «Хмари»
  • Gömda land, 1924 — «Прихована країна»
  • Härdarna, 1927 — «Вогнища»
  • För trädets skull, 1935 — «Заради дерева»
  • De sju dödssynderna och andra dikter, 1941 — «Сім смертних гріхів і інші вірші» (цю збірку після смерті поетеси видав Яльмар Ґулльберг; Карін Боє розпочала писати титульний вірш близько 1938 року й так не закінчила, хоч і старалася)
  • Månsång, 1979 (red. Barbro Gustafsson) — «Місячна пісня», ранні вірші
  • Det stora undret: ungdomsdikter, 1981 (red. Barbro Gustafsson) — «Велике диво», ранні вірші

Есеї, щоденники, рецензії

[ред. | ред. код]
  • Språket bortom logiken, 1932 — «Мова поза логікою» (опубліковано в журналі «Spektrum»)
  • Det hungriga ögat, 1992 — «Голодне око», журналістика 1930—1936 років, рецензії та есеї
  • Resedagbok i Grekland: från Hitlers Berlin till Apollons Olympia, 1994 (red. Paul Åström) — «Дорожні записки у Греції: від гітлерівського Берліна до Олімпії Аполлона»

Збірки оповідань

[ред. | ред. код]
  • Uppgörelser, 1934 — «Угода»
  • Ur funktion, 1940 — «Не в ладу»
  • Bebådelse, 1941 — «Благовіщення»
  • Soldrottningens gudson, 1982 (red. Barbro Gustafsson) — «Божий син королеви Сонця», збірка оповідань і п'єса
  • Snäckors sorl, 2008 (red. Barbro Gustafsson Rosenqvist) — «Жебоніння слимаків», вибрані оповідання

Листування

[ред. | ред. код]

Переклади

[ред. | ред. код]
  • «Cement» — Цемент (Федір Гладков, з німецького перекладу Ольги Гальперн). «Fram», 1927
  • «Bergtagen» — Der Zauberberg (Томас Манн, з німецької) 1929
  • «Ödestimmar: fem historiska miniatyrer» — Sternstunden der Menschheit (Штефан Цвайґ, з німецької). «Ringförlaget», 1932
  • «Det öde landet» — The Waste Land (Томас Стернз Еліот, з англійської, разом із Еріком Местертоном). Газета «Spektrum», 1932
  • «Offervandring» Der Opfergang (Рудольф Ґ. Біндінґ, з німецької). «Ringförlaget», 1933
  • «Strindberg och hans andra hustru» — Lieb, Leid und Zeit: Eine unvergessliche Ehe (Фріда Уль, з німецької) «Bonnier», 1933—1934
  • Jakob Wassermann: «Etzel Andergast» — Etzel Andergast (Якоб Вассерманн, з німецької). «Bonnier», 1934
  • Stéphanie, prinsessa av Belgien: «Jag skulle bli kejsarinna: minnen» — Ich sollte Kaiserin werden (Стефанія, принцеса Бельгії, з німецької). «Bonnier», 1936
  • «Härlighet ur fjärran» — Strange glory (Лео Маєрз, із англійської). «Tiden», 1936
  • «Fattigdom» — Armut (Антон Вільдґанс, з німецької). «Radiotjänst», 1937
  • «Elisabeth av England» — Elisabeth von England (Фердінанд Брукнер), не опубліковано, з німецької[25]

Переклади творів Боє українською

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • 1931 — друга премія на конкурсі скандинавських романів за роман «Астарта»
  • 1938 — стипендія від Шведської академії на подорож до Греції

Почесті

[ред. | ред. код]
  • 1980 року в центрі Гуддинґе поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде). На фасадах сусідніх будинків поміщено пам'ятні таблиці з уривками із віршів поетеси.
  • 1983 року засновано Товариство Карін Боє.
  • 18 травня 1985 року біля бібліотеки Carolina Rediviva («Відроджена Кароліна») в Упсалі посаджено дерево на честь Карін Боє.
  • 1987 року в Гетеборгу поставили статую Карін Боє (автор Петер Лінде).
  • У листопаді 1992 року керівники Гетеборзької трамвайної мережі назвали один із трамваїв іменем Карін Боє[26].
  • На честь Карін Боє у 1998 році засновано літературну премію.
  • 2000 року в Стокгольмі біля університетської бібліотеки поставили статую Карін Боє (автори Ільва Ліндґрен і Ян-Ерік Б'єрк).
  • 2004 року іменем Карін Боє названо бібліотеку в Упсалі.
  • 2004 року іменем Карін Боє названо школу в Муталі.
  • 2011 року на будинку № 11, що на стокгольмській вулиці Шеппарґатан, де в 1933 році проживала Карін Боє, помістили меморіальну таблицю з віршем «Для тебе», присвяченим Марґот Ганель[27].
  • Іменем Карін Боє названо вулиці в Гетеборгу, Фруенґені та Гегерстені, тракти в Седертельє й Фалькенбергу, і провулок у Гуддинґе.
  • Іменем Карін Боє названо кратер на Венері.
  • У Гетеборзі, на будинку № 11, на майдані Васаплатсен, що в Гетеборзі, де народилася Карін Боє, помістили меморіальну таблицю.
  • На камені, біля якого померла Карін Боє (околиця Алінґсоса), поміщено пам'ятну таблицю.
  • У Гуддинґе обладнано музейну кімнату пам'яті Карін Боє.

Світлини

[ред. | ред. код]
  • Малюнок роботи 16-18-річної Карін Боє. Авторка назвала його «Чужі». Твір можна потрактувати так: «Мене принукує чужа сила».
    Малюнок роботи 16-18-річної Карін Боє. Авторка назвала його «Чужі». Твір можна потрактувати так: «Мене принукує чужа сила».
  • Рукопис вірша Карін Боє "Прагнення художника". 1922.
    Рукопис вірша Карін Боє "Прагнення художника". 1922.
  • Кладовище «Естра чюркоґорд» у Гетеборзі. Гробівець родини Боє, в якому поховали Карін.
    Кладовище «Естра чюркоґорд» у Гетеборзі. Гробівець родини Боє, в якому поховали Карін.
  • Нагробна плита з іменами та прізвищами письменниці, її батька, брата й матері.
    Нагробна плита з іменами та прізвищами письменниці, її батька, брата й матері.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://www.svenskagravar.se/gravsatt/89dc64cc-bd17-446c-b631-ad890886a101 — Svenskagravar.se.
  2. ↑ Östra kyrkogården: Karin Boye — kulturgravar.se.
  3. ↑ http://www.samfundetdenio.se/
  4. ↑ Publicistklubbens porträttmatrikel — Stockholm: Publicistklubben, 1935. — 724 с.
  5. ↑ Bengt A. Öhnander, Statyer berättar — 76 konstverk i Göteborg. Tre böcker: Göteborg 2004, s. 45
  6. ↑ а б в Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund, Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 грудня 2012. Процитовано 10 січня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ www.karinboye.se. Tidsaxel. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  9. ↑ Sveriges dödbok 1901—2009. Sveriges släktforskarförbund. Solna, isbn 978-91-87676-59-8, libris 11931231
  10. ↑ Tidningarnas Telegrambyrå, 21. 10. 1993, 16:31
  11. ↑ Karin Boye — A Biographical Profile. Архів оригіналу за 19 червня 2017. Процитовано 10 січня 2013.
  12. ↑ Abenius (1950), s. 201ff
  13. ↑ Ramdén, Maria (2000-11-24): «100 år efter födelsen: Karin Boye uppmärksammas». [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.] NE.se. Läst 19 december 2012.
  14. ↑ Abenius (1950), s. 201
  15. ↑ Abenius (1950), s. 49-59
  16. ↑ Brevet citeras av Abenius (1950), s. 53ff
  17. ↑ «Törsten efter det förbjudna» — «Пожадання забороненого». Karinboye.se. Прочитано 02.01. 2013. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  18. ↑ Abenius (1950), s. 399ff
  19. ↑ «Karin Boyes minnessten i Alingsås». [Архівовано 16 травня 2013 у Wayback Machine.] Karinboye.se. Läst 4 januari 2013.
  20. ↑ Abenius (1950), kap. «De sju dodssynderna»
  21. ↑ «Karin Boyes sten», 15.08.2011. Архів оригіналу за 03.02.2013. Процитовано 10.01.2013.
  22. ↑ Abenius (1950), s. 404
  23. ↑ Runeberg, Svenskt författarlexikon. Архів оригіналу за 8 листопада 2013. Процитовано 6 лютого 2013.
  24. ↑ Крістер Енандер. Літературний портрет Карін Боє на сайті Товариства Карін Боє. 02.01. 2012. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
  25. ↑ Інтерв'ю з Ульфом Боє — братом письменниці. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 2 лютого 2013.
  26. ↑ Tidningarnas Telegrambyrå, 1992-11-21, 16:20
  27. ↑ Svenska Dagbladet, 2011-04-30, 14

Посилання

[ред. | ред. код]

Література та джерела

[ред. | ред. код]
  • Abenius, Margit (1950): Drabbad av renhet: en bok om Karin Boyes liv och diktning. — Bonnier, Stockholm. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]. 1950 och senare upplagor.
  • Bergdahl, Liv. Saga, Kärleken utan namn. Identitet och (o)synlighet i svenska lesbiska romaner, diss. (2010)
  • Domellöf, Gunilla. I oss är en mångfald levande. Karin Boye som kritiker och prosamodernist, diss. (1986)
  • Domellöf, Gunilla. Karin Boye och den revolutionära humanismen, Kulturradikalismen: det moderna genombrottets andra fas, red. Bertil Nolin (1993)
  • Garde, Pia-Kristina. (2011): Karin Boye och människorna omkring henne: en fotobok. — Ellerström, Lund. ISBN 978-91-7247-284-6.
  • Gustafsson Rosenqvist, Barbro. Att skapa en ny värld: samhällssyn, kvinnosyn och djuppsykologi hos Karin Boye, diss. (1999)
  • Hammarström, Camilla. Karin Boye (1997)
  • Karin Boye Sällskapet (1991): Karin Boyes liv och diktning. Minnesskrift, minst 12 utgåvor 1985—2010. Libris [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.]
  • Karin Boye: minnen och studier, red. Margit Abenius, Olof Lagercrantz (1942)
  • Litterär kalender 2010. Karin. / De Nio (red. Magnus Halldin m fl.)
  • Morén, Monica. Ditt namn bland keruberna. En studie i Karin Boyes poetik och poesi, diss. (2001)
  • Morén, Monica. Lyrikens underjordiska språk: om Karin Boyes världsbild, Modernitetens ansikten: livsåskådningar i nordisk 1900-talslitteratur, red. Carl Reinhold Bråkenhielm och Torsten Pettersson (2001)
  • Svedjedal, Johan. Spektrum. Den svenska drömmen (2011)
  • Svedjedal, Johan. Rymden och tvåkronan. Karin Boye och den författarsociala debatten, Samlaren 130 (2009)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карін_Боє&oldid=42115642