Перейти до вмісту

Мороз Раїса Василівна

Додати посилання
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мороз.
Мороз Раїса Василівна
Народилася1 квітня 1937(1937-04-01) (87 років)
Великий Янісоль, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Країна Українська СРР
 Канада
Діяльністьперекладачка
Alma materфілологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка

Раїса Василівна Мороз (з дому Левтерова; нар. 1 квітня 1937, с. Великий Янісоль, Сталінська область) — українська правозахисниця, перекладачка, публіцистка, радіожурналістка, письменниця-мемуаристка, учасниця дисидентського руху грецького походження. Дружина політв'язня Валентина Мороза.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася в селі Великий Янісоль Сталінської області, нині смт Велика Новосілка Донецької області в родині колгоспників, приазовських греків. На той час майже все населення цього населеного пункту становили греки. Незросійщений, первісний, варіант прізвища її родини — Лефтеріс. Батько — Василь Іванович Левтеров (1907—1948) був румеєм; мати — Євдокія Іванівна Челах (нар. 1905) була румейкою за батьком та урумкою за матір'ю, вільно володіла як румейською так й урумською мовами. Раїса мала старшого брата Івана та старшу сестру Валентину.[1]

Німецьку окупацію пережила в рідному селі.

Закінчивши зі срібною медаллю десятирічну російськомовну школу 1955 року, вступила до Львівського університету на німецьку філологію. В університетському гуртожитку познайомилася зі старшим на два курси студентом-істориком Валентином Морозом, у червні 1958 р. вийшла за нього заміж.

Закінчила філологічний факультет Львівського університету 1960 року, з дипломом вчителя німецької мови. Потому працювала разом з чоловіком 4 роки у школі робітничої молоді в селищі Мар'янівка Горохівського району Волинської області. В січні 1962 р. народила сина Валентина.

У 1964 році родина мешкала в Луцьку, де чоловік працював викладачем Луцького педінституту. Восени 1964 року подружжя перебралося в Івано-Франківськ, де обоє стали викладачами педагогічного інституту.

1 вересня 1965 року КДБ вилучило в помешканні Морозів заборонену літературу й заарештувало чоловіка. Його було засуджено за ст. 62 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) до 4 років таборів. Його було звільнено 1969 року, проте вже 1 червня 1970 року знову заарештовано[2][3]. Новий арешт чоловіка, особливо ж закритий судовий процес з порушеннями законів, а також жорстокий вирок 14 років за статтею 62, ч. 2 КК УРСР, викликали гостру негативну реакцію не лише в Україні, але й за її межами.

У серпні 1971 Раїса Мороз була звільнена з інституту. Рік ніде не могла влаштуватися. За порадою Івана Світличного взялася за переклади, переклала роман німецького письменника Зиґфріда Ленца, послала його під дошлюбним прізвищем Левтерова у журнал «Всесвіт», проте він так і не був опублікований. З серпня 1972 до весни 1979 року працювала бібліотекаркою в профтехучилищі.

Завдяки ув'язненню чоловіка Раїса Мороз познайомилася й підтримувала зв'язки з Аллою Горською, В'ячеславом Чорноволом, Іваном Світличним, Опанасом Заливахою, Оленою Антонів, Ніною Строкатою, Людмилою Алексєєвою та багатьма іншими шістдесятниками.

Після 5-місячного голодування в 1979, під тиском світової громадськості, радянська влада обміняла Валентина Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ.[4]. Раїса Мороз, разом з сином, того ж року виїхала до чоловіка на Захід. Там мешкала в Нью-Йорку, Чикаго, потім у Вініпезі (Канада)

На Заході займалася правозахисною діяльністю. Свідчила на Міжнародних Сахаровських слуханнях про політичні переслідування в Україні. На запрошення українських громад їздила на велелюдні українські зібрання в різних містах Америки й Канади, розповідала про долю українських політичних в'язнів, про ситуацію зі свободою думки в Україні. Дописувала до багатьох, переважно діаспорних українських періодичних видань. Працювала радіожурналісткою.

Влітку 1981 року розлучилася з Морозом у США.

1982 року отримала в Чикаго ступінь магістра з бібліотечної справи. Того ж року переїхала до Вінніпег, влаштувалася на роботу в бібліотеці Колегії св. Андрія.

Влітку 1983 року одружилася з Григорієм Куксою. Мешкали у Вінніпезі.

З 1989 року регулярно приїздить в Україну.

Родина

[ред. | ред. код]

Перший чоловік — Валентин Мороз (нар. 1936), побралися в червні 1958, розлучилися влітку 1981 року в США.

  • Син Валентин (нар. 1962)

Другий Чоловік — Григорій Кукса (бл. 1919—1993), побралися 1983 року. Мешкали у Вініпезі.

Мемуаристика

[ред. | ред. код]

2005 року Раїса Мороз видала у Львові книжку «Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня», присвячену дружинам українських політв'язнів. У них «вона залишилася вірною собі, непоступливо правдивою і уважною в обсервації. А головне, простою і незлобивою, зі властивим її натурі християнським прощенням і бажанням зрозуміти» (Євген Сверстюк).

Книгу перевидано 2012 року в Харкові зі змінами та доповненнями.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Скарга (У справі Мороза) // Сучасність. — 1976, ч. 11. — С. 97-99;
  • Розмова з Р. Мороз // Сучасність. — 1979, ч. 9. — С. 95-100;
  • R. Moroz. Appeals on Behalf of Petro and Vasyl Sichko (Свідчення на Сахаровських слуханнях у Вашингтоні). Smoloskyp. — 1979, No. 5 — C. 11;
  • З життя національних меншостей України: Греки // Сучасність. −1980, ч.12. — С. 75-79;
  • A Poet΄s Life at Stake. The New York Times: Letters, February 15, 1980 (Життя поета в небезпеці);
  • Recent Soviet Strategy Turns Dissidents into Common Criminals. The New York Times, August 15, 1980 (Найновіша совєтська стратегія зображати дисидентів як звичайних кримінальних злочинців);
  • Р. Мороз і Н. Світлична. Святославу Караванському з приводу його дружніх бесід наше дружнєє посланіє. — Українські вісті. — Рік 36, № 38. — 4.10. 1981;
  • Становище жінки в СРСР // ж. Віднова. — Філадельфія — Мюнхен — 1984, т. 1. — С. 26-33;
  • Світ, бачений крізь рожеві окуляри, чи звичайне окозамилювання? — Нові Дні. — Торонто, 1980. — Рік 31, ч. 5. — С. 19-21;
  • Світлій пам'яті Олексія Тихого // Сучасність, ч. 11 (283). — 1984. — С. 116—120;
  • «Другий вінок» // ж. Віднова. — Філадельфія — Мюнхен. — 1986. — Т. 5. — С. 222—225;
  • Дисидентський рух на Україні і завдання молоді на еміграції. — Українські вісті. — 21. 09.1986;
  • Ще раз про гасла і реальність // Сучасність. — 1986, ч. 4. — С. 98-107;
  • Російська інтелігенція і національне питання на тлі гласності і перебудови // Сучасність. — 1990, — ч. 7-8. — С.171-185;
  • Інтерв'ю з Р.Мороз 9 липня 2000 року в Києві.
  • Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. — Львів: Свічадо, 2005. — 216 с.;
  • Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. Видання друге зі змінами й доповненнями — Харків: Права людини, 2012. — 288 с. [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.]

Бібліографічні праці

[ред. | ред. код]
  • Ukrainian Serials: Checklist of Ukrainian Periodicals and Newspapers at St. Andrew's College. (Список українських періодичних видань в бібліотеці Колегії Св. Андрія) — Winnipeg: St.Andrew's College, 1997. −127с.;
  • Покажчик рідкісної літератури в бібліотеці Колегії Св. Андрія: (Рукописи і стародруки; Видання української діаспори). — Вінніпег: Колегія Св. Андрея, 2002. — 144с.
  • Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. Виправила і доповнила Р.Мороз. Знаків 26.092.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Раїса Мороз. Проти вітру. Спогади дружини українського політв'язня. — Харків: Права людини, 2012. — 288 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2015.
  2. ↑ Заява жителів села Космач[недоступне посилання з липня 2019]
  3. ↑ Овсієнко В. В. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. 2. — Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005. — C. 121
  4. ↑ Валентин Мороз: «Україну загнати в російську клітку вже неможливо». Архів оригіналу за 11 червня 2014. Процитовано 4 серпня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мороз_Раїса_Василівна&oldid=43517091