Канада в Першій світовій війні

Канада
Перша світова війна
	Антанта
	; Пропагандистський плакат канадського уряду часів війни, 1918 р.
Вступ у війну
Дата:	4 серпня 1914
Причина:	Як союзник та домініон Великої Британії
Вихід з війни
Дата:	11 листопада 1918 року
Причина:	капітуляція Німеччини, закінчення Першої світової війни
Результати
Результат:	перемога в Першій світовій війні у складі союзників
	Політичне керівництво
Політичні лідери:	Георг V (формально); Роберт Лейрд Борден; Артур Вільям Патрик Альберт; Віктор Кавендиш
Збройні сили
Збройні сили:	Канадські експедиційні сили;
Командувачі:
Битви:	Західний фронт; Іпрська битва (1915); Друга битва при Артуа; Третя битва при Артуа; Битва на Соммі; Битва при Аррасі (1917); Іпрська битва (1917); Весняний наступ; Битва на Марні (1918); 100-денний наступ; Близький Схід; Синайсько-Палестинська кампанія; Дарданельська операція; Перська кампанія; Балкани; Салонікський фронт

Канада — домініон Британської імперії, перебуваючи формально в її складі, автоматично опинилася в стані війни з Центральними державами, через те, що питання зовнішньої політики Канади залишалися у сфері ведення британського уряду^[1]. Однак, канадський уряд мав волю у визначенні ступеня участі країни у війні, що розпочиналася^[1]^[2] і на прохання Великої Британії взяла активну участь у веденні бойових дій на боці Антанти на деяких театрах воєнних дій Першої світової війни.

Історія

Офіційно британський домініон Канада вступив у Першу світову війну 5 серпня 1914, коли генерал-губернатор Канади принц Артур підтвердив стан війни між Німецькою імперією і Канадою.

Жертви і внесок Канади у війну кардинально змінили її історію і дозволило їй стати більш незалежною, водночас різко зросло протиріччя та намітився глибокий розкол в середовищі населення Канади, що розмовляє французькою та англійською мовами.

Хоча канадські військові формування і перебували під британським керівництвом, вони, вперше у своїй історії, виступали у війні, як окремий канадський військовий контингент, який діяв самостійно, спочатку під проводом британського командувача, а потім під керівництвом командира канадського походження. Найвищими досягненнями канадського військового формування під час Першої світової війни були битви, що сталися на Соммі, під Вімі та Пашендейле і в ході Стоденного наступу. З 7 млн. населення країни за час війни близько 630 тисяч канадців служили в армії країни. На Західному фронті канадські війська билися з німецькими військами і зарекомендували себе, як одні з найбільш боєздатних з'єднань союзних військ . Прем'єр-міністр Великої Британії Ллойд Джордж називав канадські підрозділи «ударними військами»^[3]^[4]. Загальна кількість жертв, що зазнала Канада становила 67 000 убитими і 250 000 пораненими, з експедиційних сил з 620 000 людей мобілізовані (39 % від числа мобілізованих стали втратами).

Канадці британського походження — у переважній більшості — широко підтримали участь Канади у війні, стверджуючи, що канадці були зобов'язані боротися в ім'я своїй Батьківщини. Справді, сер Вільфред Лор'є, хоча франко-канадського походження, говорив для більшості англомовних канадців, коли він проголосив: «Це наш обов'язок, щоб Велика Британія знала і нехай друзі та недруги Великої Британії знають, що є в Канаді один розум і одне серце, і що всі канадці за підтримку метрополії». Прем'єр-міністр Роберт Борден запропонував допомогу Великій Британії, яка була швидко прийнята.

Напруженість, що завжди існувала між французьким і британським населенням Канади, вибухнула з новою силою в Першій світовій війні^[5]. До війни, французькі канадці не вважали себе зобов'язаними служити інтересам британської корони. Протиріччя досягли свого апогею, коли прем'єр-міністр Канади Роберт Борден прийняв «Закон про канадську військову службу 1917 року»^[6]. Переважна більшість франкомовного населення Квебеку засудила призов на військову службу^[7]. Загалом зі 120 тисяч призовників французького походження, закликаних до лав Збройних сил Канади під час війни, тільки 47 тисяч насправді були відправлені за океан. Незважаючи на це, розрив між носіями французької та англійської мов був неподоланим і тривав протягом багатьох років у майбутньому.

Останній канадський солдат, Джордж Лоуренс Прайс, був убитий 11 листопада 1918 року о 10:58 — за дві хвилини до початку загального перемир'я, що поклало кінець війні^[8].

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Канада в Першій світовій війні

Примітки

Виноски

Джерела

↑ ^а ^б James Ciment; Thaddeus Russell (2007). The home front encyclopedia: United States, Britain, and Canada in World Wars I and II. ABC-CLIO. с. 423. ISBN 978-1-57607-849-5. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ Karin Ikas (2010). Global Realignments and the Canadian Nation in the Third Millennium. Otto Harrassowitz Verlag. с. 37. ISBN 978-3-447-06134-6. Архів оригіналу за 1 січня 2014. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ Bernd Horn: Canadian way of war, стор. 169—194
↑ Veterans Affairs Canada. 1916 — Prelude to the Somme [Архівовано 29 квітня 2006 у Wayback Machine.]. Canada and the First World War (англ.)
↑ Derek Hayes (2008). Canada: An Illustrated History. Douglas & McIntyre. с. 209. ISBN 978-1-55365-259-5. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ Craig Heron (1998). The Workers' Revolt in Canada, 1917-1925. University of Toronto Press. с. 122. ISBN 978-0-8020-8082-0. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ Jeff Keshen; Sylvie Perrier (2005). Building New Bridges: Sources, Methods, and Interdisciplinarity. University of Ottawa Press. с. 174. ISBN 978-0-7766-0593-7. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 7 серпня 2014.
↑ International, Radio Canada (4 жовтня 2016). Honouring the last Commonwealth soldier killed in WWI. RCI | English (амер.). Процитовано 3 липня 2023.