Ius ad bellum
Ius ad bellum або право війни (від лат. право на ведення війни) — право держави до ведення війни. До Другої світової війни дане право вважалось допустимим для вирішення міждержавних конфліктів у «справедливій війні».
У сучасному міжнародному праві ведення війн, як і загроза застосування військової сили, заборонені згідно статуту ООН з 1945 року. Стаття 2 пункт 4 визначає, що всі члени організації повинні у своїх міжнародних стосунках утримуватись від загрози чи застосування сили проти недоторканості території чи політичної незалежності будь-якої країни, або іншим чином, що суперечить з принципами ООН.[1]
Застосування сили дозволяється лише у двох випадках:
- у випадку інтервенції для самооборони держави (індивідуальної) чи союзу держав (колективної) (ст. 51)
- у випадку прийняття резолюції Ради Безпеки ООН про здійснення збройного втручання міжнародними силами (ст. 44)
- ↑ Статут ООН [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.] // un.org
- В. С. Ржевська. Застосування сили загроза // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Юс ад беллум [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- jus ad bellum and jus in bello [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.](англ.) // Міжнародний комітет Червоного Хреста, 29 жовтня 2010
- What are jus ad bellum and jus in bello? [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.](англ.) // Міжнародний комітет Червоного Хреста, 22 січня 2015