Поті́к свідо́мості — один з провідних прийомів літератури модернізму. «Потік свідомості» в художній літературі є екстремальною формою внутрішнього монологу, яка (часто за допомогою прийому монтажу) імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини. В літературі 20 століття яскравим представником цього прийому є Джеймс Джойс.

Історія

ред.

Термін належить американському філософу Вільяму Джеймсу, який вважав, що свідомість — це потік, річка, в котрій думки, переживання, асоціації, спогади постійно перебивають одне одного і «неологічно», спонтанно перетинаються. Термін розвинувся зокрема під впливом ідей філософії Анрі Берґсона, який у своєму головному творі «Творча еволюція» проводив паралелі між нескінченним творчим потоком природи та художньою творчістю[1].

Деякі письменники-модерністи прагнули перетворити «потік свідомості» на універсальний засіб художнього зображення. Найяскравіші зразки цього прийому містяться у творах ірландського письменника Джеймса Джойса та інших авторів. В українській літературі зразком відтворення «потоку свідомості» є новела Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні», а також новела М. Хвильового «Я (Романтика)».

Примітки

ред.
  1. Див. післямову Романа Осадчука «Анрі Бергсон і література» у виданні Анрі Бергсон, «Творча Еволюція», Київ: видавництво Жупанського, 2010 — с. 295–302.

Див. також

ред.

Література

ред.
  • Cohn, Dorrit. Transparent Minds: Narrative Modes for Presenting Consciousness in Fiction, 1978.
  • Friedman, Melvin. Stream of Consciousness: A Study in Literary Method, 1955.
  • Humphrey, Robert. Stream of Consciousness in the Modern Novel, 1954.
  • Sachs, Oliver. «In the River of Consciousness.» New York Review of Books, 15 January 2004.

Посилання

ред.