Марія Бек

Маруся (Мері) Бек
Mary Virginia Beck
Псевдо	Марія Бек
Народилася	29 лютого 1908(1908-02-29) Форд-Сіті, Пенсільванія, США
Померла	30 січня 2005(2005-01-30) (96 років) Клінтон Тауншип, Мічиган, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Громадянство	США
Національність	українка
Місце проживання	США
Діяльність	юристка, державна, політична, громадська діячка
Alma mater	Університет Піттсбурга і University of Pittsburgh School of Lawd
Партія	Демократична партія США
Батько	Михайло Бек
Мати	Анна Войтович Бек
Родичі	Іван Бек (брат)
Нагороди	Зала слави жінок Мічигануd (1991)

Маруся Євгенія (Ме́рі Вірджинія) Бек (англ. Mary V. Beck; 29 лютого 1908, Форд-Сіті, Пенсільванія, США — 30 січня 2005, Клінтон Тауншип, Мічиган, США) — українська юрист, журналіст, державна, політична й громадська діячка в українській діаспорі США, меценат. Перша в Україні жінка серед адвокатів та журналістів, перша жінка в Раді Детройту (1949), її очільниця, перша жінка-мер Детройту (з 1958 по 1962). Доктор права (1932). Невтомно привертала увагу міжнародної спільноти до становища українського та інших народів, вимушених жити в умовах тоталітарного комуністичного режиму в СРСР. Ініціатор створення жіночої преси, друкувалась під псевдонімом Маруся Синенька.

Біографія

Народилася 29 лютого 1908 року в Форд-Сіті (Пенсільванія, США) в родині з української діаспори. Походила з родини твердих лемків, її батьки переїхали до Америки з Лемківщини (нині Словаччина).

1921 року батьки відправили Марусю Бек на батьківщину в Україну, де вона навчалася в українській Чортківській гімназії, у 1925 році закінчила Коломийську гімназію. Протягом певного часу в 1920-х проживала в Бучачі, де в Місійному інституті імені святого Йосафата навчався її брат Іван, приятель Михайла Островерхи. Закінчила навчання в Пітсбурзькому університеті (з 1944 — доктор юриспруденції, перша жінка, яка удостоїлася звання в цьому університеті).

Юрист та політик Детройту

Стала першою жінкою-адвокатом серед діаспорян і почала практикувати в Детройті, розвиваючи зацікавленість політикою, і вирішила увійти до Муніципальної ради (Міської ради) Детройту. Проте це вдалося лише з 5 спроби, завдяки активній агітації землячок-українок на підтримку її кандидатури. Українська громада Детройту була невеликою, тому обрання Бек до ради було справжнім тріумфом: у 1949 році Марія Бек стала першою жінкою, обраною до міськради Детройту, за всі 250 років існування ради. «Я розумію, що на мене покладається велика відповідальність. Я також свідома того, що кожна моя дія буде впливати на імідж всіх жінок Детройту», — зазначила Марія Бек щодо свого обрання.

У раді Бек відразу запровадила нововведення: штрафи депутатів за нецензурну лексику, кошти з яких ішли на благодійність.

Через рік (1950) Марія Бек стала президентом Ради. У 1950-ті, за десятиліття до руху Кінга, Бек призначила у Раду опікунів Детройта першу жінку-афроамериканку. У 1958—1962 роках була мером Детройту. Також очолювала різні депутатські комісії. До завершення політичної діяльності в 1970 році Марія Бек зробила значний внесок у справу збереження історичних архітектурних пам'яток, турбувалася про поліпшення санітарно-побутових умов проживання в Детройті та екологію міста, розвивала молодіжний спорт, сприяла допомозі малозабезпеченим, лобіювала питання молоді та злочинності серед неповнолітніх (виступала за розширення програм, що попереджають дитячі та юнацькі правопорушення), а також американської зовнішньої політики щодо поневолених народів, зокрема й українського.

Фото Марії Бек досі прикрашає Залу слави місцевого самоврядування Детройту. Тут її називають «Леді з Перших» (the Lady of Many Firsts), оскільки вона багато в чому була першою.

Українська діаспорянка

Марія Бек була визначною активісткою української діаспори, у якій її називали «борцем за свободу» за її невтомні зусилля привертати увагу міжнародної спільноти до становища українського та інших народів, вимушених жити в умовах тоталітарного комуністичного режиму в СРСР. Найбільшою турботою Бек був захист інтересів національних меншин.

Ще в університеті вона організувала недільні дитячі школи українознавства. Ініціювала створення Українського павільйону в експозиції до сторіччя прогресу в Чикаго. Була віцепрезиденткою виконкому Українських національних зборів українського уряду, а пізніше директоркою закордонних справ. Виконавча директорка Українського інформаційного бюро в Детройті, голова Комітету з питань розвитку України в Мічигані. На цих посадах славилась діяльністю на захист українських дисидентів та популяризацією творчості українських митців в еміграції.

На видання історично-мемуарної збірки «Бучач і Бучаччина» разом з братом Іваном пожертвувала 100 $.

Двічі приїжджала в Україну: в 1963 та 2003 році, коли отримала на VIII Світовому Конґресі Українців найвищу громадську відзнаку — Медаль святого Володимира за довічні досягнення.

Активістка жіночого руху

Марія Бек допомагала організовувати нові відділення Української національної жіночої ліги Америки.

Від року заснування (1948) плідно працювала у Світовій федерації українських жіночих організацій, зокрема, була фундаторкою Літературних конкурсів (тепер її імені), які очолювала з 1959 до 2005 року. 1993 року в конкурсі брали участь і діти Незалежної України. Темою конкурсу стала 60-та річниця голодомору в Україні (твори видані окремим томом). У 10-ту річницю Чорнобильської катастрофи твори учасників конкурсу знову видані окремим томом.

Марія Бек була ініціаторкою створення жіночої преси. Її перша спроба — журнал «Жіночий світ», згодом «Наше життя» та «Українська Зоря». Також співпрацювала з канадським «Вільним словом», де друкувалася під псевдонімом Маруся Синенька. Під ним же вела рубрику в «Детройтських вістях». З її ініціативи засновано Українську літературну премію для жінок, якою нагороджують і нині.

Діяльність Марії Бек створила образ успішної американки українського походження.

Померла Марія Бек 30 січня 2005 року, за місяць до 97-го дня народження. Похована поряд з братом Іваном (якийсь час проживав у приміщеннях Бучацького монастиря ЧСВВ), який був їй духовним батьком та про якого казала, що «ціле життя стояв поряд мене». Як українка за походженням похована на православному Цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі).

Відзнаки

Нагороджена Хрестом Відродження — військовою відзнакою, запровадженою у 1977-му Урядом УНР в екзилі на честь 60-ліття організації збройних сил Української Народної Республіки (наказ № 47 від 15.8.1977, число нагороди — 5).

У 2003 році отримала на VIII Світовому Конґресі Українців найвищу громадську відзнаку — Медаль святого Володимира за довічні досягнення.

Література

• Анна Вахнянин. Перша жінка-мер Детройту // Гендер в деталях, 2019.
• Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К. : КИТ, 2007. — 436 с.
• Дуда І. Бек Марія (Маруся-Євгенія, псевд. Маруся Синенька) // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6.
• Жінки Мічигану: Зала слави — Мері Бек [Архівовано 19 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
• Шипилявий С. Меценати, фундатори і передплатники пропам'ятної книги «Бучач і Бучаччина» // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 752–753.

Посилання

• Приірпінські нащадки Марії Бек — першої жінки, що діяла як мер Детройту [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.].