pouce: (Домашний)
 
Одни жалуются, что у них писец. Другие, что у них - неписец. Хрен этих Homo поймёшь
pouce: (Домашний)
 Спало на думку написати роман/оповідання "Щоденник амбітної курки". Про що - поки не зрозуміло, але назва мені подобається
pouce: (Default)
Свет дали, так что выкладываю обещанные ссылки на рассказ "Ошибка капитана Саважа". Я не люблю ужастиков, но один раз оскоромился. Правда, это не ужастик, а нечто с элементом мистики и, одновременно, про пиратов. Печатался в газете "Просто фантастика". Пару лет назад выложил его в сеть и теперь по поводу публикации рассказа в Аргентине бросаю ссылки на оригинальный текст.

"Ошибка капитана Саважа" на Ваттпаде:
https://www.wattpad.com/story/381076336-ошибка-капитана-саважа

"Ошибка капитана Саважа" на Самиздате:
http://samlib.ru/p/palxcun_s/savage.shtml

(Картинку нашёл в сети)
pouce: (Домашний)
Пару дней назад я писал о своём рассказе, посвящённом палеоконтакту, и сулил его найти и выложить. Оказалось, что я его уже выкладывал пару лет назад, но ссылочку всё равно брошу. В рассказе, кстати, есть и котики, что сегодня, в пятницу, актуально!

Страсти по Абдулле
pouce: (Домашний)
На прошлой неделе собирался написать иронический пост, но из-за постоянных отключений света он разросся до небольшой статьи. А поскольку свет продолжают отключать, то, дабы пост не стал монографией, я, воспользовавшись светлым моментом, его выкладываю.

==========================================

На прошлой неделе в сети мелькнуло несколько язвительных постов насчёт введения российской бюрократией стандарта профессии «Писатель». Сперва я подумал, что это очередной прикол от Лео Каганова, но потом понял, что это объективная реальность и задумался о сути вопроса.

С одной стороны проблемы российских писателей меня не волнуют, но с другой, у нас и свои писатели имеются, и, по законам глобализма, у них тоже через год-другой может возникнуть подобная проблема. В общем, по причине отсутствия света и, соответственно, возможности заняться чем-то полезным я решил изложить плоды своих тёмных (не путать с мрачными!) размышлений (интересно, можно ли будет это оформить, как публикацию профессиональный направленности?)

Серьёзные размышления требуют подхода издалека, так что вернусь лет на сто назад. Где-то с тридцатых годов прошлого века необходимым и достаточным признаком писателя было наличие членской книжечки Союза Писателей. Обладатели таковой имели право отдыхать в домах творчества и питаться в своих писательских ресторанах (в одном литературном произведении даже описан такой ресторан и попытка двух не писателей в него проникнуть). В народе же писатели, наряду с некоторыми другими работниками умственного труда, считались людьми возвышенными, не от мира сего, которые не сеют и не жнут, но... (Как иллюстрацию такого отношения, приведу диалог из фильма, в котором персонажу указывают его место: «– Вот смотри, Копчёный. Ты же не профессор? [...] – И не писатель? [...] – И не учёный? ...») Да что там, я и сам в юности, читая Юрия Ивакина, думал какое это счастье быть писателем, купаться в лучах славы, ходить в ресторан "Эней", расположенный в подвале старинного особняка, общаться там со служителями муз – светилами разума и властителями дум... Эх...

Потом времена изменились, и отношение к писателям изменилось вместе с ними. Членская книжечка перестала быть необходимым признаком (знаю реально крутых писателей, которые «не состояли» и «не участвовали»). Даже наличие трёх книг перестало свидетельствовать, что перед вами писатель, ибо каждый имеющий достаточно денег мог издать за свой счёт всё что угодно, хоть полное собрание своих постов в соцсетях в ста двадцати томах. В общем, определение писателя стало отдавать вкусовщиной и субъективизмом. Ты говоришь человеку: «Я писатель!», а он тебе: «А я думаю, что ты говно!». И книжечкой перед носом не помашешь и никакими другими формальными признаками его не убедишь, разве что хуком справа/слева.

А тут ещё к человечеству незаметно подкрался Искусственный Интеллект (ИИ) и времена вновь изменились. Интеллекта в ИИ не больше, чем в продвинутом попугае, но для многих и попугай говорит осмысленные вещи (анекдоты не дадут соврать), а уж «интеллектуальный продукт» ИИ, если не присматриваться и не вдумываться так и вовсе похож на натуральный (говно, кстати, вполне натуральный продукт).

Первыми наступление новых времён ощутили переводчики. Некоторые издатели решили, что переводы ИИ пипл вполне себе хавает, а раз так, то зачем платить больше? Потом дыхание в затылок пи... фиаско почувствовали художники-иллюстраторы. Это ведь только патентованные авангардисты могут как-нибудь размазать краску по холсту чем попало, а иллюстратор должен выдавать картинки, отображающие если не содержание, то хотя бы жанр книги (мрачный тип с пистолетом – детектив, решительная красотка в бронелифчике – фэнтези, скромная красотка с романтическим красавчиком – дамский роман и т.д.) Выяснилось, что со всем этим ИИ справляется на раз (если не придираться к числу пальцев).

И вот, потеснив переводчиков и художников, ИИ потихоньку начинает топтать и писательский надел. Во всяком случае рекламу типа «ИИ написал за меня книгу, я выложила её на Амазоне и теперь гребу бабло лопатой» я встречал ещё в прошлом, если не позапрошлом году. Пишет ИИ, конечно, всякую попсу и вряд ли когда-то осилит нетленку, но издателям попсы этого и не надо. Пипл хавает, писателю больше платить не надо – что ещё нужно, чтобы спокойно встретить новые времена?

В довершение всего, место небожителей и властителей дум заняли инфлюэнсеры и онлифанщицы, которым не то что писать, читать уметь не обязательно – ИИ и так всё им прочитает выбранным красивым голосом.

В общем, куда не кинь, всюду клин. И теперь ещё, чтоб жизнь не казалась не то что мёдом, но даже микстурой от кашля, бюрократы формально опустили писателя с уровня творца миров и инженера человеческих душ на уровень обычного труженика, типа слесаря или каменщика. Как когда-то прусский таможенник записал в свой журнал: «Гюго, торговец пером» (кстати, профессора и научные работники уже давно на этом уровне – отчитываются перед бюрократами в понятной тем форме). Понятно, что такое понижение обижает и вызывает поток язвительных замечаний.

Между тем, формальное определение профессии «Писатель» кроме несомненной пользы для начальства, стремящегося всех посчитать и рассадить по надлежащим шесткам, в определённом смысле полезно и для писателей.

Во-первых, появится документ, в котором буквами по бумаге будет написано: «Писатель». Конечно, это не членская книжечка, а трудовая книжка, но скептикам и маловерам придётся утереться.

Во-вторых, теперь стало чётко понятно, в чём, собственно, заключается служение музам. Это «Реализация художественного замысла в литературном произведении».

В-третьих, если тунеядство вновь станет уголовно наказуемым, трудовая книжка может спасти своего обладателя от принудительных работ или сто первого километра. Ну и, в-четвёртых, стаж будет идти, и пенсия начисляться, как трудящимся, а не каким-то непонятным фрилансерам (Кстати, предусмотрена ли в принципе у фрилансеров пенсия и где они прячут от полиции свои копья?).

Между тем, если есть труженик, то должна быть и нива, которую он пашет, или фабрика, на которой он стоит у станка. И общее понимание бюрократической логики говорит, что за стандартом профессии непременно последует тарифная сетка, или, если хотите, табель о рангах (писатель второго ранга, писатель первого ранга, ведущий писатель и т.д.). А потом образуется какой-нибудь «ЕИВ Союз Писателей» с солидными членскими книжечками, домами творчества и ресторанами «только для членов».

В общем, не надо печалиться, ибо, как писал один классик, всё возвращается на круги своя.

Так что, как могли бы посоветовать два других классика: «Пишите, Шура, пишите!»

Главное же, независимо от наличия книжечки и тарифного разряда, писать надо лучше!
pouce: (Default)
Виявилось, що мені сьогодні недарма снився сон, дія якого відбувалась в іспаномовній країні - щойно дізнався, що в Аргентині у мене вийшло оповідання іспанською мовою. "El error del nigromante, o el heroísmo del centurión Depopalo" - переклад оповідання "Помилка чорнокнижника, або Звитяга сотника Депопало", що свого часу публікувалось у журналі "Реальність фантастики" та збірнику "Фантастика.UA". Оповідання з'явилось як побічний продукт при написанні роману, який я так і не дописав, але на два оповідання з "same universe" спромігся. Дія відбувається у альтернативному Києві десь у 1960-80-х роках. Посилання на український оригінал та іспанський переклад у коментах.
pouce: (Домашний)
 Название для романа или фильма:
"Геронтофилкам отдаётся предпочтение".
Осталось определиться с жанром
pouce: (Домашний)
Скоро выйдет новая книга Фридриха Ницше "Also sprach KI" ("Так говорил ИИ")! Спрашивайте в книжных!
pouce: (Домашний)
Вчора я нарешті відвідав книжковий ярмарок "Книжкова країна". Ясно, що варто було б зробити це у перший день, коли учасники були менш втомленими, погода кращою, а асортимент книжок багатшим, але розклад занять у цьому семестрі вносить корективи.

Вирішив, що в останній день піду обов'язково. Ясно, що все намагалося стати на перешкоді цьому шляхетному заміру: сонечко сховалось за хмари, з хмар періодично дощило, але перший приз справедливо заслужили російські нальотники, що влаштували киянам гучну ніч зі стріляниною, вибухами та пожежами. Але, не зважаючи ні на що, ми зі старим любителем фантастики зокрема, і книжок взагалі Сергієм Лапачем, таки, прибули на ВДНГ.

Для мене це вже третя "Книжкова країна". Як і на двох попередніх всього було багато: відвідувачів багато, видавництв багато, заходів багато, а книжок взагалі ціле море. Нас, однак, було двоє, тож ми сміливо кинулись у цю бурхливу стихію і почали хижим оком виглядати книжки, які варто затягти в свою печеру і там неспішно згризти.

Мене особливо зацікавив стенд видавництва Жупанського, на якому була сила-силенна гарних книжок, які варто почитати. На жаль, частину я вже читав раніше, а рідкісним класикам з категорії "must read" варто було попастись мені років тридцять назад. Але менш перебірливим читачам щиро рекомендую. Жупанський аби чого не видає, недарма він отримав свого часу нагороду загальноєвропейського конвенту любителів фантастики Єврокон як найкращий видавець.

Великою популярністю у книголюбів користувався також розташований поруч стенд видавництва "Жорж", яке зокрема видало першу сольну книгу Катерини Пекур, що на цьогорічному Євроконі отримала нагороду Chrysalis за найкращий дебют. До речі, сама Катерина якраз в цей момент роздавала на стенді автографи.

Щось текст стає схожим на довгочит, тому згадувати інші стенди не буду.

З негативного (як без нього). Цього разу видавництв було менше, ніж в попередні рази. Підозрюю, що це зв'язано з тим, що цього тижня проходитиме «Форум видавців у Львові» і видавцям довелось вибирати один з двох заходів. Можливо, організаторам варто було б узгоджувати один з одним терміни проведення своїх заходів.

До речі про заходи та часові обмеження. На ярмарку одночасно проходили дві дискусії: "Літературний батл: наукова фантастика vs фентезі + вручення Chrysalis" та "Літературний Київ: від доктора Серафікуса до Лазаруса". Я б хотів бути і там і там, але допельгангерство це не моя суперсила, тож я обрав першу дискусію, тому що саме я мав вручати згаданий Chrysalis. Однак по дорозі на дискусію ми зустріли письменницю Світлану Тараторіну та літературознавця Михайла Назаренка, так що я зміг якщо й не бути на іншій дискусії, то поспілкуватись з її головними учасниками.

Літературний батл, організований видавництвом "Жорж" (учасники Володимир Єшкілєв, Ігор Антонюк, Аліса Корж, Катерина Пекур, модератор Ірина Пасько), пройшов дуже весело, чого власне, як я зрозумів, і добивались організатори, бо не можна ж справді серйозно дискутувати, кого ти більше любиш, папу, чи маму?

Всі учасники розважались як могли, але особливо слід відмітити письменника Володимира Єшкілєва, який, на мою думку, сміливо міг би виступати на дискусіях давньогрецьких софістів чи середньовічних схоластів, що з однаковою легкістю блискуче захищали будь яку точку зору, яку їм призначали захищати. Перемогла, однак, дружба.

В кінці дискусії я вручив Катерині Пекур цілком заслужений нею Chrysalis. А потім зустрівся з представником інтернет-порталу UA Geek і вручив теж цілком заслужену нагороду Єврокону за кращий сайт.

На цьому день у Книжковій країні закінчився, однак цікаві події, пов'язані з книжками, продовжувались. Коли ми їхали на ВДНГ, навпроти нас у метро сиділи дві дівчини підліткового віку. Одна просто сиділа с суворим виразом обличчя, а друга дрімала після нічних повітряних привітів. Коли ж ми їхали назад навпроти знову опинились ці дві дівчини, але вони вже не сумували і не дрімали, а читали куплені на ярмарку книжки.

Отак символічно правильно скінчились мої вчорашні культурні походеньки.
pouce: (Домашний)
Действие первое

(Молодое поколение, глядя на то, что вытворяет старое) - Боже, какие идиоты!

Действие второе

Времена меняются. Новое поколение сменяет старое у руля и начинает всё исправлять.

Действие третье

(Старое поколение, глядя на то, что вытворяет новое) - Боже, какие идиоты!

Занавес
pouce: (Default)
Продовжуючи читати антологію сучасної наукової фантастики "Я і мої роботи", дійшов до оповідання Алекса Шварцмана "Румспринга в Санжейці". Оповідання невелике, так що, щоб не спойлерити обмежусь шматочкрм анотації: "У невеликому містечку Санжейці (реальне містечко в Одеській області) зібрали групу підлітків для адаптування до справжньої реальності, позбавленої "віртуального виміру". Випробування виявилося дуже непростим".

Дія оповідання відбувається в недалекому майбутньому, але корені цього майбутнього навколо нас, тому оповідання мене зачепило и спонукало до роздумів на тему про влив зростаючої "цифровізації", що в перспективі веде до появи "смартфонів", точніше їх нащадків, підключених прямо до мозку, Коли не треба тупити в екран, бо ти бачиш його, точніше те, що він передає, внутрішнім зором.

Взагалі-то нас з параноєю всі ці вмонтовані витребеньки непокоять мало, бо не факт, що ми до них доживемо, але, якщо подумати, від "ока Гугла у кожній кишені" ми можемо прийти до такого ступеню контролю над особистістю, що сучасні "цифрові концтабори" здаватимуться літніми таборами відпочинку. І головне, що всі будуть погоджуватись на цей контроль добровільно і навіть його жадати (бо про наслідки наших вчинків вже давно майже ніхто не думає).

Боюсь, такий варіант, без зовнішнього примусу, антиутопії минулого століття не передбачали.
pouce: (Default)
Читаючи антологію сучасної української наукової фантастики "Я і мої роботи" дійшов до оповідання Сергія Герасимова "Осінній канібалізм". Автор ставить питання, яке мені не спадало на думку (точніше спадало, але стосовно тварин): якщо вирощування людських органів стане буденною технологічною операцією, чи переживе це наше неприйняття канібалізму?

Адже кожен, хто має відповідні гроші та бажання, зможе купити, наприклад, соковиту м'яку сідницю і не прирощувати її замість своєї погризеної собаками, а підсмажити з цибулею, чи перекрутити на котлети. Огидно, збочено, але цілком законно, бо ж ніхто не постраждав.

Зачепив автор. Тепер ходжу і думаю.
pouce: (Домашний)
Позавчера я узнал, что в июньском номере польского фантастического журнала "Nowa Fantastyka" выйдет мой рассказ "Ҕɐӻ и Фича". Сказать, что я пришёл в восторг, значит проявить скромность на грани самоуничижения. Ощущения, как у скрипача, которому дали поиграть на скрипке Страдивари, или у сопровождающего скрипача лица, которому дали пострелять из маузера Дзержинского (если вы помните этот старый анекдот).

Рассказ свежий, нигде раньше не публиковавшийся. Некоторые считают, что это фэнтези, поскольку в рассказе фигурируют демоны, но демоны вполне себе научно-фантастические, так что я сказал бы, что это мягкая НФ. С большой долей реализма.

Огромное спасибо перевёдшему этот рассказ Павлу Лауданському. Перевод прекрасный и точный. Как теперь говорят, просто супер! Читаю - будто сам написал.

В общем, рекомендую всем польским друзьям. Я же тем временем буду ликовать и думать, как раздобыть пару бумажных экземпляров.

pouce: (Default)
На минулому, ні, вже позаминулому, тижні я вдруге вибрався на книжковий фестиваль "Книжкова країна" на ВДНГ. Вперше це було в минулому вересні, подія справила враження і я вирішив повторити.

Так склалося, що на фестиваль я потрапив двічі - у перший і останній дні, відповідно, у четвер і неділю.

В четвер світило сонечко і було тепло, так що ми з колегою, не поспішаючи, обійшли всі ятки з книгами і подивились, що новенького пропонують нам видавці. Пропонували багато, але, як мені здалося, менше ніж восени. І видавництв, здається, було менше.

Мені особисто запам'ятався стенд видавництва Жупанського, яке видає багато перекладів класики, якої, крім як у них, я ніде не зустрічав. Якби я зараз читав класику, точно купив би половину асортименту. На жаль, читаю я зараз менше ніж раніше, та й книжкові полиці вже скінчились. Так само, як і інші плоскі поверхні, на які можна складати стоси книжок. Однак деякі з представлених книжок я читав і раджу всім любителям магічного реалізму. Це романи висхідної зірки польської фантастики Радека Рака: "Порожнє небо", та "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю".

Слід зауважити, що крім загальнокультурної у мене була й особиста мета - потримати у руках, а, може, й купити на подарунки антологію "Я і мої роботи", куди увійшло моє оповідання "Перлина Тангароа", на жаль, стенду видавництва "Фоліо" на фестивалі знайти не вдалося.

В неділю тепло кудись завіялось, тому я по стендах не ходив, а відвідав пару заходів, що проходили у закритих приміщеннях.

Першою була "Розмова про творчість Щепана Твардоха, польського письменника із Сілезії", в якій брав участь Остап Українець, що перекладає Твардоха українською. З'ясувалося, що видавництво "Фабула" видало вже чотири його книжки, останню з яких "Холод" у цьому році. Я з цих книжок читав дві - "Морфій" та "Король" - і обидві справили на мене велике враження. Автор вміє виписувати складні характери з неоднозначною самоідентифікацією (тим, хто не читає книжок, можу порадити польський серіал "Король", що є досить адекватною екранізацією однойменного роману). Слід зазначити, що Твардох активно допомагає ЗСУ. І не лише збирає кошти, але й сам купує необхідне обладнання та доставляє його в Україну. До речі, події його нового роману "Null" відбуваються "на нулі" російсько-української війни. Сам я роман не читав, але в інтернеті є велика рецензія на нього "Повернення неможливе"? яку легко можна знайти за назвою.

Другою була дискусія "Від коріння до вершин, або як розвивається українська фантастика" за участю Наталії Матолінець та Володимира Єшкілєва (модераторка: Альона Сіліна). Дискусія мені сподобалась, але здивувало, що жоден з учасників не згадав про Міжнародну асамблею фантастики "Портал", яка з 2004 року проводилась у Києві і на якій, до речі, був приз за книгу українською мовою.

Після цих двох заходів організм натякнув, що, хоч і у приміщенні, але холоднувато і ми відправились додому грітись.

Судячи з тенденції, на наступну "Книжкову країну" я піду вже тричі (іншалла) і пост про це буде ще довший. Тож готуйтесь, а я поки закінчую, бо вже й так багато тексту.

P.S. Мене офлайн спитали, чому я згадав лише перекладені книги. Тому що я всі загадані книги читав в оригіналі і маю про них свою думку.

P.P.S. Забув згадати ще одну книгу: "Діти вогненного часу" Катерини Пекур та Мії Марченко, першу співавторку якої номіновано цього року на нагороду "Хризаліс" Єврокону. Читав книжку в електронному вигляді, а тут потримав у руках. Видання просто зачарувало, так і кортіло купити. На жаль, я вже не належу до цільової аудиторії цієї книги. А на Катерину Пекур раджу звернути увагу.
pouce: (Домашний)
З нагоди відьомського свята вирішив викласти на Ваттпаді третє оповідання циклу "Чортівня" (перших два там вже є). Посилання:

Ваттпад

Самвидав
pouce: (Домашний)

Пришла в голову мысль написать книгу "Техническое богословие". Но лень. Да и торговцы вечно будут ставить её не на ту полку
pouce: (Default)
Керуючись заповітами святого покровителя емпіричного методу апостола Фоми, я не хвалився, поки не вклав перста у книжку. Тепер хвалюся. Моє оповідання «Перлина Тангароа» (чиста НФ) надруковане у Антології сучасної української наукової фантастики «Я і мої роботи». Величезна подяка укладачеві антології Генрі Лайонові Олді (в обох іпостасях) за надану можливість. Сподіваюсь, не останню.

Я поки не навчився знімати селфі (або це не баг, а фіча) і обкладинка книжки вийшла дзеркально відображеною. Пряме зображення кину у перший коментар.

P.S. До речі! Якщо хтось давно мріяв взяти у мене автограф, але не знав на чому, тепер матеріальний носій з'яаився. Не гайте часу, бо романи я пишу дуже довго.

изображение_2025-04-26_164621136
pouce: (Default)

В комментах к предыдущему посту указали, что фантастика ближнего прицела вполне жива. Только теперь её называют постапокалипсис

February 2026

S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Feb. 2nd, 2026 01:00 am
Powered by Dreamwidth Studios